DMPT, CAS №: 4337-33-1. Найкращийводний атрактантзараз!

ДМПТвідомий як диметил-β-пропіотетин, широко присутній у морських водоростях та галофітних вищих рослинах. DMPT має стимулюючий вплив на харчовий метаболізм ссавців, птиці та водних тварин (риб та креветок). DMPT є речовиною з найсильнішим приманливим ефектом на водних тварин серед усіх відомих сполук, що містять (CH) та S-групи.

1. Джерело DMPT

Диметилсульфід (ДМС), що виробляється Polysiphonia fastigata, переважно походить зДМПТ, який також є ефективним донором метильної групи у водоростях, а також основним осмотичним регулятором водоростей та мулистої рослини Spartina angelica. Вміст DMPT варіюється серед різних видів морських водоростей, а вміст одного й того ж виду морських водоростей також варіюється в різні пори року. DMPT може значно прискорити живлення та ріст різних прісноводних риб. Стимулюючий ефект живлення DMPT відрізняється від інших речовин, таких як L-амінокислоти або нуклеотиди, і він має стимулюючий вплив на живлення та ріст майже всіх водних тварин.

2.1 Ефективні ліганди як смакові рецептори

Дослідження рецепторів у хімічних сенсорних органах риб, які можуть взаємодіяти з (CH)2S-групами, все ще не завершені. З існуючих результатів поведінкових експериментів можна проаналізувати, що риби безумовно мають смакові рецептори, які можуть взаємодіяти з низькомолекулярними сполуками, що містять (CH), N- та (CH2)2S- групи.

2.2 Як донор метильної групи

(CH) та S-групи наДМПТМолекули є джерелами метильних груп, необхідних для харчового метаболізму тварин. У печінці тварин є два типи метилтрансфераз (EC2.1.1.3 та EC2.1.1.5), які використовуються тваринами (CH) та S.

Було виявлено, що концентрація DMPT та швидкість виділення DMS у клітинах морських водоростей збільшувалися зі збільшенням солоності культурального середовища культивованих морських водоростей (Hymenonas carterae).

ДМПТзбагачений клітинами багатьох фітопланктону, водоростей та симбіотичних молюсків, таких як молюски та корали, а також у тілах криля та риб. Іїда та ін. (1986) підтвердили, що вміст DMPT та вироблення DMS у риб позитивно корелюють з вмістом DMPT у їхньому раціоні, що вказує на те, що DMPT у тварин надходить з приманки та потрапляє в організм людини через харчовий ланцюг у морських екосистемах. Водорості можуть синтезувати DMPT та накопичувати його у високих рівнях (3-5 ммоль/л) в організмі. DMPT у риб та молюсків близький до їх рівня в раціоні, а концентрація DMPT демонструє тенденцію до зниження у ряду водоростей (1 ммоль/л), молюсків (0,1 ммоль/л) та риб (0,01 ммоль/л).

Фізіологічний механізмДМПТДія

В останні роки дослідження показали, що DMPT має стимулюючий вплив на харчову поведінку та ріст різних морських та прісноводних риб, ракоподібних та молюсків, що може покращити їхню антистресову та фізичну здатність, а також доповнити ключові ферменти з низькою концентрацією метильної групи в раціоні. Використовуючи печінку морського ляща як експериментальний матеріал та різні сполуки, що містять (CH)₂ та S⁻ групи, як субстрати, було виявлено, що E₂C.2.1.1.3 та E₂Активність ферменту найвища, коли DMPT використовується як субстрат.

3. Харчовий вплив DMPT на водних тварин

Двадцять низькомолекулярних органічних сполук, що містять (CH)₂ та S-групи, були використані для дослідження поведінки кусання та електрофізіологічних експериментів на морських та прісноводних рибах. Було виявлено, що DMPT мав найсильніший стимулюючий вплив на поведінку кусання трьох видів риб, включаючи прісноводного тунця, коропа та чорного карася (Carassius auratus cuviera). Він також значно сприяв харчовій поведінці морської луски (Pagrus major) та п'ятилускової (Seriola quinquera diata).

Змішайте DMPT та інші сірковмісні сполуки в концентрації 1,0 ммоль/л з різними експериментальними раціонами та замініть контрольну групу дистильованою водою для проведення тестів на реакцію на харчування карася. Результати показали, що в перших чотирьох групах експериментів група DMPT мала в середньому в 126 разів вищу частоту клювання, ніж контрольна група; У другому 5-груповому експерименті група DMPT мала в 262,6 раза вищу частоту клювання, ніж контрольна група. У порівняльному експерименті з глутаміном було виявлено, що при концентрації 1,0 ммоль/л.